24 лютого… Війна.

24 лютого… Довкола все змінилось:
Безхмарне небо небезпечним стало;
Воно забагряніло, димом вкрилось,
Життів людських багато так забрало.
Все поділилося на «до» і «після»,
Здається, втратило життя всі кольори,
І тільки «Ще не вмерла..» – невмируща пісня
Нам сповіщала: час настав для боротьби!
Той ранок, мабуть, ніхто  з нас не забуде ніколи. І перші новини про вибухи в Україні. І наш перший повномасштабний страх. Перші сирени. І це фатальне слово. Війна…
Але страх полишив нас! Ми миттю згадали, що ми – українці! А отже – браття козацького роду!
Ми навчились діяти алгоритмом за сигналом повітряної тривоги!
Ще більше допомагати одне одному.
І всміхатися. Попри все! .
Ми зрозуміли, що герої живуть серед нас.
Та й самі трішки стали супергероями.
Зрозуміли, що життя без електрики можливе.
Що чужих тварин не буває.
Що бути українцем – це почесно і неперевершено.
І що ми точно – нація незламних!
Ми дійсно нація незламних, це перевірено досвідом. А значить дуже скоро здійсниться наше заповітне:
Бавовна виросте з трави,
До гнізд повернуться лелеки,
А від Чукотки до Москви
Настане тиша, як у пеклі.

Поважайте наших Захисників, допомагайте усім, чим можете, навіть словами підтримки тим, чиї рідні захищають нашу з вами свободу, будьте гідними цієї священної землі та права називатися українцями.

Слава Україні!